« Важко уявити собі світ без подарованої Всевишнім здатності людини творити» - переконана мисткиня.
Це проявилося не тільки у постійному прагненні художниці малювати, писати, експериментувати з різноманітними
матеріалами, але й в розробці математично вивірених жаккардових тканин, витканих різноманітними орнаментами за зразками мисткині, у створенні авторських програм для учнів художніх шкіл та студентів вузів. А також в організації роботи творчих пленерів, реалізації мистецьких проектів.
Домінантою у творчому житті Тетяни Мисковець на тривалий час стала експериментальна робота, спрямована на втілення художніх ідей в техніці вільного розпису на шовку. Під час роботи змінювала стилістику, образність своїх картин і безліч технічних прийомів та авторських знахідок.
У 1990 –х роках було створено глибоко національні по духу, етнографічно – фольклорні серії робіт, в яких виявилося глибоке проникнення в таїну українських народних обрядів, звичаїв, пісень, орнаментики.
«Ой, радуйся, земле» (1987), «Волинський мотив» (1990), «Ніч на Івана Купала» (1990, диптих), «Сонцешанувальники» (1990) – ці твори прозвучали в унісон з прагненням до відродження самобутності українського народу на поч. 90х. ХХ ст.
Для творчого зростання багатьох українських митців мала великий вплив участь на пленерах, організованих Національною спілкою художників. Цілі покоління майстрів пройшли школу Будинку творчості в Седневі. Чарівного впливу Седнева не оминула і Тетяна. Особливо важливими для творчого становлення були молодіжні групи під керівництвом Т. Сільваші, в яких керівниками художників прикладного мистецтва були знані майстри кераміки Л. Богинський та О. Міловзоров . Неймовірний сплав краси природи, товариського спілкування, дискусій, вільного духу творчості та аури прекрасних попередників – все це було чудовим стимулом до нових пошуків, до прагнення постійного оновлення.
Саме в Седневі були створені роботи , в яких відобразилося мінливе життя Природи, взаємопроникнення її елементів, гармонія звучання земних стихій. І, найголовніше, думки Людини про Всесвіт, в нерозривному зв’язку з яким вона живе, про недосяжну височінь, до якої завжди прагне душа людини.
Тут саме доречно пригадати рядки з чудової поезії У. Уїтмена, яким ще з студентської лави була зачарована Тетяна:
«О, понять, как безмерно пространство,
Множественность и безграничность миров!
О, появиться на свет и быть заодно с небесами, с солнцем,
